Ми все рiдше пишемо листи
I вiтаєм поспiхом зi святом,
а лiта за нами – як мости,
на якi нам бiльше не ступати…
І летять-гуркочуть поїзди –
вiдстанi вимiрюють мiж нами…
А коли нам близько до бiди –
Iз вокзалiв шлемо телеграми.
В горi ми i в радощах завжди
материнськi вiдчуваєм руки.
Мчатимуть гарячi поїзди, –
будуть ще i зустрiчi й розлуки…
Тiльки поспiшаймо у той край,
де умiють вiчно нас чекати.
Де б не був ти, друже, пам’ятай, –
журавлi i тi летять до хати.